Світлана Гаврилюк

 

Тема: «Мати» — слово святе.




Мета: формувати в учнів уявлення про призначення жінки (жінка-матір, берегиня домашнього вогни­ща, родинних традицій, джерело ніжності, любові і краси); виховувати повагу до матері.

Обладнання: аудіозапис української народної пісні «Летіла зо­зуля».

Коментар: до проведення заходу учитель залучає учнів-читців (сім осіб).  

Хід заняття

Слово вчителя.

Немає нічого світлішого від слова «мати». Воно народ­жується разом із нами, із першого вигуку «мама», з отих миттєвостей, коли ми починаємо розуміти, що навколо
'нас — люди. І найрідніша, наймудріша серед них — мати. Ота, що на світі одна.      

Мати — це насамперед милосердя, доброта, людяність і ласкавість, які так потрібні нам завжди, а отже, і її колис­кова пісня. Без колискової немає дитинства, як без дитинс­тва немає людини, її майбутнього. Отже, все починається із колискової. Звідси беруть початок наші турботи, смуток і радість, тривоги і сподівання. З цієї першої почутої ме­лодії ми відчуваємо багатоголосся життя і світу.

Місце матері у нашому житті — особливе. Ми весь час звертаємося до найдорожчої людини.

Про все це йдеться у народних піснях «Благослови, мати, весну зустрічати», «Чом ти мене, ненько, рано роз­будила», «Навчи мене, моя мати, як той льон сіяти», «Ой час, мати, мене заміж віддавати».

Послухайте народну пісню про матір «Летіла зозуля». У ній йдеться про те, що душа померлої матері вселяється в зозулю і летить рятувати доньку, якій дуже важко жи­веться.

(Звучить-аудіозапис пісні «Летіла зозуля».)

Виступ учнів-читців.

1-й учень. Ось кілька рядків прекрасної пісні, де ка­лина є символом матері, Батьківщини, України.

...Не ламай калину коло хати,

 Бо вона заплаче, наче мати,

 І впадуть на трави на шовкові

 Щирі сльози колискові...

Слово вчителя.

Наш народ завжди глибоко шанував матір. Вона — бе­региня сімейного вогнища, вірна дружина. У важкий час ми кличемо матір і віримо, що вона нас чує і прийде на до­помогу.

Саме їй — найдорожчій, найріднішій присвячена піс­ня «Чорнобривці». Цей твір задаровує чудовими словами і не менш чудовою мелодією. Вона торкається тих духов­них струн, що одвічно жили в народі, її мелодія і слова пов'язані з образом матері, яка дарує своєму сину, виря­джаючи його в далеку життєву дорогу, вишитий рушник, як символ материнського благословення і материнської любові.

Виступ учнів-читців.

2-й учень. Мамині руки назавжди залишаться у на­шій пам'яті. У години лиха і радощів ми не забуваємо на­ших матерів, згадуємо лагідні риси її обличчя.

3-й учень. Мати-трудівниця... Це вчені, лікарі, учителі, кухарі, працівники торгівлі, майстри вироб­ництва... Але є у жінок ще один відповідальний обов'язок — бути берегинею сім'ї, нести світло і тепло дітям, ніжність чоловікам.

4-й учень. Де б ми не працювали, завжди із вдячністю згадуватимемо наших учителів, наставників, вихователів, адже вони піклуються про нас, як матері, бажають бачити нас добрими, чесними.

Мамо! Ім'я твоє пронесу крізь роки, як святиню. Люди! Бережіть матерів!

Найцінніші люди на землі —

Матері — сади у білім цвіті,

Матері — це хліб наш на столі.

Як же матерів нам не любити,

Як не шанувати працю рук?

Адже це вони нас вчили жити,

Жити щасливо і без розлук.

Всі ми вдячні матерям за ласку.

Ви для нас ніколи не старі...

В рідний дім зайдем, неначе в казку.     

Добрі, милі, любі матері.

5-й учень

Ну, хто ми такі у порівнянні з нею,

Близькою такою земною зорею?

У чомусь, можливо, далеко не гроші,

Проте в головному аж надто вже інші.

«А що головне?» — може, хтось запитає.

А може, й промовчить,

Бо гріх превеликий не цінувати,

Що вона нам дочка, сестра і мати,

Такого ніколи не варто забувати,

Якщо хочеш долю свою збудувати!

Слово вчителя.

Ми відчуваємо великий борг перед своєю матір'ю. Дійс­но, будемо вічно у неоплатному боргу перед матерями, чия любов супроводжує нас усе життя. Любов матері безкорис­лива і чиста. І вам, дівчата, майбутнім матерям, потрібно вчитись у них безкорисливо любити, готувати себе до вихо­вання своїх майбутніх дітей. Наша любов допоможе їм ста­ти добрими, ніжними, відданими не тільки своїм матерям, а й ненці-Україні.

Не завжди висловлюємо ми свою вдячність за турботу, забуваємо, що ніщо так не зігріває душу матері, як добрі, ласкаві слова сина чи доньки. У розлуці з дітьми для матері немає більшої радості, як їхні листи, і немає нічого страш­нішого, як очікування звісток від них чи їх самих. Мамина хата завжди буде символом добра і надії.

Виступ учнів-читців.

6-й  учень

Дітей заждалась тиха мати,
             На жаль, немає і листа...

— Нема часу, щоб написати,—
Шепочуть мамині вуста.

Не раз вона їх виглядала,

Дозріли вже не раз жита...

— Це, мабуть, знов зажура давня,—
Шепочуть мамині вуста.

Згадає ненька — і всміхнеться,

Що десь онука вироста...

— Пошли їй, доле, ніжне серце,—
Шепочуть мамині вуста.

Вона б сама до них летіла,

Та відлетіли вже літа...

— Пошли їм, доле, мужні крила,—
Шепочуть мамині вуста.

Весна вітає землю отчу,

Вертають птахи до гнізда...

 — Чомусь недобачають очі,—

Шепочуть мамині вуста.

7-й учень. Матері відроджують нашу занедбану зем­лю і душу. Вони є джерелом добра і світла, і тому той, хто скривдить маму, хай попросить у неї пробачення.

Мати на все життя залишиться для нас живим симво­лом рідного дому, рідної землі, символ України.

Згадаймо Тараса Шевченка. У нього мати— це страж­денна Україна. І найвагоміші рядки він присвятив матері-трудівниці, господині, зачинательниці роду.

У нашім краї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим...

До слів Шевченка хочу додати, що поняття про красу, щастя, добро й ласку нерозривно пов'язані у нас з образом матері. Отже, нам відкривається іще одна істина: на цій землі, де ми живемо, де одвічно родить хліб, де ростуть ліси і мужніють сини, де народжують пісні і дочки, є ще одне сонце — материнське серце, яке для дітей завжди відкрите, тому всі ми повинні берегти матерів і бабусь...

Заключне слово вчителя.

«Бережіть матерів» — проголосив у своїй поемі Расул Гамзатов... Можна було б ще додати: «Бережіть матерів так, як вони бережуть нас». Захистити їх від біди, дати їм спокій і радість — це не тільки наш обов'язок, а й повинність. Бла­гословенна будь, українська мати, всюди і завжди!

А закінчити сьогоднішню годину спілкування можна словами Вадима Крищенка:

... Мама, тобі низесенько вклонюсь.

 Мамо, я за тебе Богу помолюсь.

Мамо, прийду я знов на твій поріг.

Мамо, ти найдорожча за усіх.



Создан 09 дек 2015